Rudolf Schlechter зробив опис найбільшої кількості нових родів і видів орхідей, монографічних переглядів, а також національних і регіональних флор орхідей. Публікація “Die Orchideen” у 1915 році стала, ще за роки до завершення його наукової роботи, кульмінаційним моментом його кар’єри. Більш детально про здобутки берлінського вченого читайте на berlinname.eu.
Перша експедиція в Кейптаун
Людина егоїстичної самовпевненості та амбіційних бажань, Шлехтер мав величезну працездатність і чудову пам’ять. Кажуть, що в ранньому дитинстві він поставив собі за мету описувати принаймні одну нову орхідею щодня, і справді, він описав у підсумку понад 5000.
Шлехтер народився 16 жовтня 1872 року в Берліні, був третім із шести дітей. Його батько, Гуго Шлехтер, був літографом. Перебуваючі в гімназії Фрідріха Вільгельма, він навчався садівництву, спочатку в саду пані Блут, а потім у ботанічному саду Берлінського університету. Там він працював асистентом до осені 1891 року, поли не покинув Європу. Шлехтер відправився у свою першу ботанічну експедицію до Південної Африки. Йому було лише 19 років.
Після прибуття в Кейптаун він працював садівником і інспектором виноградної лози на філоксеру. Потім працював асистентом у приватному гербарії доктора Гаррі Болуса, де він дізнався чимало про місцеву флору від свого роботодавця, доктора Гаррі. Пізніше гербарій Болуса придбав Кейптаунський університет. У 1891-1892 роках Шлехтер просто збирав рослини в околицях міста. Покинувши Болус у 1892 році, він досліджував інші регіони в південному та східному Кейпі, Транскеї, Наталі та Трансваалі до 1895 року.
Повернення до Європи
Цього року він повернувся до Європи та опублікував свою першу статтю про родину рослин, якій присвятив решту свого життя — орхідею.
Шлехтер повернувся до Європи з багатими колекціями як асклепіад, так і орхідей, над якими він працював у відділі ботаніки Британського музею в Лондоні. Там він налагодив стосунки з Альфредом Б. Рендлом. Пізніше вони разом досліджували Asclepidaceae тропічної Африки.
У 1896 році Рудолф Шлехтер повернувся до південної Африки. До нього приєднався його брат Макс, з яким він вирушив на північ до району Ванрінсдорп, повернувшись до Кейптауна того ж вересня. Між листопадом 1896 року та квітнем 1897 вони зібралися на північ до Кедарберга та на схід до мису Агульяс.
Дружина росіянка й дві доньки
У серпні 1897 року два брати вирушили в Намакваленд і досягли Помаранчевої річки в Рамансдрифті. Пізніше Шлехтер відправився у Мозамбік, де пробув з кінця 1897 до початку 1898 р. Доктор Шонланд, директор музею Олбані в Гремстауні, у Східній Капській провінції, який отримував рослини від Шлехтера, описував його як найпроникливішого та найуспішнішого колекціонера ботанічних культур, який будь-коли відвідував Південну Африку. У квітні 1898 року Рудолф Шлехтер повернувся до Берлінського університету, виснажений і ослаблений дизентерією та тропічними лихоманками. З усім тим, це був важливий період для молодого ботаніка, оскільки він мав змогу працювати з такими відомими колегами, як Генріх Густав Адольф Енглер, який був його викладачем під час написання його докторської дисертації, як Фрідріх Людвіг Еміль Дільс і Отто Варбург. Саме останній, економіст-ботанік, розповідав, що Шлехтер був найнятий німецьким колоніальним департаментом, щоб очолити експедицію до Західної Африки в пошуках рослин, що виробляють латекс.
Протягом наступних десятиліть Шлехтер постійно брав участь в експедиціях, відвідавши Суматру, Яву, Целебес, Борнео, Нову Гвінею та Австралію. Незабаром після своєї останньої експедиції Шлехтер одружився з Олександрою Собєнніковой, дочкою російського купця, з якою він виховав двох дочок.