Як ботанік і біолог, Carl Ludwig Willdenow займався головним чином описом і класифікацією. Хоча він допоміг закласти основи для нової галузі фітогеографії, яка виникла на початку дев’ятнадцятого століття. Про життя і наукову роботу вченого, уродженця Берліна читайте на berlinname.eu.

Пристрасть до наук

З вивченням рослин Карла познайомив  його батько — Карл Йоганн Віллденов. Він був берлінським аптекарем. Доклався до цього процесу і ботанік Йоганн Ґотліб Гледич. Крім того, юнак навчався хімії у друга та колеги свого батька Мартіна Генріха Клапрота. Після отримання початкової класичної освіти в Берлінській гімназії, Віллденов пішов навчатись у фармацевтичну школу під керівництвом, того ж таки, Йоганна Крістіана Віглеба в Лангензальц. Він закінчив курс у 1785 році, а потім продовжив вивчати медицину в Галле, здобувши ступінь доктора медичних наук у 1789 році. У 1790 він одружився з Генрієттою Луїзою Габермас і очолив батьківську аптеку в Берліні.

На той час Віллденов уже протягом кількох років проводив неофіційні ботанічні уроки та екскурсії в місті та його околицях. 

Одним із тих, кого він познайомив із предметом у 1788 році, був Олександр фон Гумбольдт, який став його другом на все життя та науковим поплічником. 

Новий підручник

У 1792 році Віллденов значно розширив свій освітній вплив, опублікувавши “Grundriss der Kräuterkunde” –  основний підручник, який мав замінити вже застарілу “Філософію ботаніки” Ліннея, 1751 року. “Grundriss” мав великий успіх і довго залишався незмінним, переживаючи численні видання кількома мовами.

Репутація Віллденова на ниві біології постійно зростала й принесла йому членство в Берлінській академії наук у 1794 році, а в 1801 році він став її головним ботаніком. У 1798 році він був призначений професором природної історії Берлінського медико-хірургічного коледжу. Ця посада не дозволяла йому працювати в батьківській аптеці й він її залишає. 

У 1801 році Карл Віллденов став куратором Берлінського ботанічного саду. Саме йому вдалось перетворити його зі звичайного, скромного саду місцевого масштабу, на один із найповніших у Європі, ввівши до його колекції численні екзотичні види. Він також продовжував поповнювати свій власний гербарій, який на момент його смерті налічував понад 20 000 висушених зразків і досі зберігається саме в Берлінському ботанічному саду. 

Окрема історична ботанічна дисципліна

Як науковцю Карлу Віллденову пощастило, адже він жив у епоху всесвітніх географічних досліджень. І хоча він рідко подорожував за межі Німеччини та ніколи не виїжджав за межі Європи, він листувався з багатьма дослідниками, які надавали йому тисячі ботанічних зразків для його колекцій та досліджень. Гумбольдт, наприклад, подарував йому майже 400 рослин, які він зібрав в Іспанії в 1799 році. 

Хоча власні дослідження Віллденова були в основному таксономічними, він визнав, що рослини також поділяються на окремі географічні групи, і виступав за систематичне дослідження різних закономірностей поширення рослин. Деякі аспекти цього предмета розглядалися більш ранніми ботаніками, особливо Ліннеєм та його учнями. Та Віллденов був одним із перших, хто задумав окрему та чітко історичну ботанічну дисципліну, яка займалася б розподілом рослин у зв’язку з кліматичними, географічними, геологічними, міграційними та іншими факторами. Він хотів назвати цю дисципліну “Історія рослин”.

У 1810 році Віллденов поїхав до Парижа, щоб допомогти Гумбольдту, але робота була перервана через хворобу, яка змусила його повернутися до Берліна. У тому ж році його призначили професором ботаніки в новому Берлінському університеті, але він помер, так й не встигнувши формально взятися до виконання обов’язків.