Будь-хто, хто огляне Tempelhof am Südkreuz, не зможе пропустити солодовий завод. У 1920-х роках це був найбільший солодовий завод у Європі та неперевершений пам’ятник промислової архітектури Берліна. Більш детально про підприємство читайте на berlinname.eu.

Народження бренду

Солодовий завод домінує в околицях, перш за все завдяки чотирьом металевим кожухам, які височять над будівлею. Вони схожі на величезні лицарські шоломи – порівняння майже очевидне. Ці “металеві шоломи” або “сушильні витяжки” колись були необхідними для виробництва солоду, але сьогодні вони лише декоративні. Та так було не завжди.

У 1853 році купець Йобст Шультхайс придбав невелику пивоварню на Нойе Якобштрассе в теперішньому районі Мітте. Всього за кілька років уродженець Франконії став найуспішнішим власником пива в Берліні. Коли в 1864 році нові власники придбали бізнес, назва залишилася та сама, тому що “Schultiß” – це бренд, а тому назву нова пивоварня не змінила. “Schultheiss” розвивається й перетворюється в одну з найбільших промислових компаній Берліна, яка сама виробляє майже всю необхідну продукцію. “Schultheiss” не тільки варить пиво, але також має власні солодовні, бочкові бондарні та майстерні. Пиво продається в ресторанах компанії. Компанія оснащує наборами інші ресторани та постачає їх пивом “Schultheiss”, привозячи його на власних автомобілях.

Найбільший завод у Європі

Але успіх приносить і проблеми. Незадовго до Першої світової війни попит на пиво був настільки високим, що власного виробництва солоду компанії було недостатньо. “Schultheiss” змушений купувати солод і тому більше не може гарантувати якість смаку свого пива. Потрібно знайти рішення, і воно знаходиться в Шенеберзі.

“Schultheiss” не хоче просто ліквідувати прогалину у виробництві солоду, а радше бажає фундаментально розв’язувати проблему. Нова солодовня буде не придатком пивоварні, а новою незалежною фабрикою, яка використовуватиметься виключно для виробництва солоду. І вона повинна не тільки забезпечити власне постачання солоду, але й виробляти надлишки, які “Schultiß” зможе продавати іншим пивоварням. У густонаселеному Берліні немає місця для такого проєкту. Тому Шультхайс вирішив зупинитися на території тоді ще незалежного міста Шенеберг .

Архітектор Ріхард Шлютер проєктує для “Schultheiss” найбільшу в Європі солодову фабрику. Вона була побудована лише за три роки між 1914 і 1917 роками, під час Першої світової війни.

“Green steps”

Завод являв собою масштабний комплекс, який, окрім власне виробничих корпусів, включав виноробню, конюшню, машинний зал, склад, вагонний сарай та представницьку адміністративну будівлю. Найбільшим викликом для заводу був ​​післявоєнний період в 1945 році. Радянські військові демонтували техніку як компенсацію за німецьку загарбницьку війну. Поділ Німеччини та Берліна зробив решту: НДР націоналізувала майно у східній частині міста. 

Від тоді солодовий завод крок за кроком працює над тим, щоб зробити свою територію екологічно чистою та сталою – це впливає не лише на повсякденне офісне життя та енергоефективне оновлення будівель, а й на орендарів та партнерів.

Сталий розвиток — це поєднання екологічних, економічних і соціальних факторів. Стратегія сталого розвитку нерухомості базується на побудові вартості, яка є основою всіх кроків. Ці кроки сталого розвитку задокументовані, повідомлені за допомогою, так званих, “Green steps”. За його реалізацію солодовий завод отримав кілька нагород. “Green steps” включає, серед іншого, спеціаліста з питань сталого розвитку, який забезпечує територію природною електроенергією, переходить на світлодіодне освітлення та електромобільність. 

Також відбулась ревіталізація 13 000 квадратних метрів пустирів у парк і створення біологічно різноманітних природних садів, поселення бджіл, озеленення даху та фасаду та стале управління дощовою водою з будівництвом двох великих водойм.