Берлін подарував світові багатьох видатних вчених і мислителів, але серед усіх цих імен особливо вирізняється постать Олександра фон Гумбольдта. Ще за життя він став найвідомішим науковцем свого часу, сучасники називали його другою за популярністю людиною після Наполеона. Гумбольдт був не лише географом і натуралістом. Він заснував фізичну географію, ландшафтознавство, екологічну географію рослин, зробив чимало відкриттів у ботаніці, зоології, гірничій справі, економіці та сільському господарстві. Його обирали до численних академій наук, розмова з Гумбольдтом вважалася інтелектуальним подарунком для дослідників із різних країн. Далі на berlinname.eu.
Непокірний учень
Олександр фон Гумбольдт народився у Берліні за часів Фрідріха Великого у сім’ї офіцера прусської армії, його мати походила з родини гугенотів. Після смерті батька у 1779 році виховання Олександра та його брата Вільгельма взяла на себе мати, яка забезпечила їм гідну приватну освіту. До класичних курсів із мов, математики та наук додала політичну історію й економіку, прагнучи підготувати синів до високих державних посад.
Дитинство Олександра було нелегким. Хворобливий та неспокійний хлопець спочатку погано вчився, мріяв про вступ до армії й відвідував заняття лише під тиском батьків. Спроби опанувати економіку в Університеті Франкфурта-на-Одері не захопили Олександра, проте рік у Берліні змінив усе. Там він отримав інженерну підготовку й несподівано відкрив для себе ботаніку. Гумбольдт почав збирати зразки рослин у передмістях столиці, вивчати їхню класифікацію й поступово занурився у світ флори. Проте скромна природа провінційного Бранденбурга швидко розчарувала та змусила мріяти про далекі й екзотичні країни.
Таємниці юності
Наступним кроком стала Геттінгенська академія, де Олександр провчився з 1789 до 1790 року. Саме там перед ним відкрився величезний світ науки. Юнака особливо приваблювали мінералогія та геологія, і він вирішив отримати ґрунтовну підготовку з цих дисциплін у Гірничій школі Фрайберга у Саксонії, яка вже мала міжнародну славу. Там продемонстрував не лише чудову пам’ять та нескінченну жагу знань, а й неймовірну працездатність. Ранки проводив у шахтах, вдень відвідував лекції, вечорами досліджував околиці у пошуках нових рослин. Проте у 1792 році Олександр покинув Фрайберг після двох років інтенсивного навчання, так і не здобувши формального ступеня.
Вже через місяць Гумбольдт отримав призначення у Гірничому департаменті прусського уряду та вирушив до гори Фіхтельберг у приєднаному до прусських володінь маркграфстві Ансбах-Байройт (Ansbach-Bayreuth). Там він невпинно подорожував від однієї шахти до іншої, реорганізовував занедбані й покинуті рудники, де видобували золото та мідь. Молодий фахівець не лише опікувався керівництвом, а й винайшов запобіжну лампу та заснував технічну школу для молодих шахтарів. Проте й гірництво не стало його життєвою кар’єрою, бо Олександр мріяв про великі подорожі.
На межі смерті та відкриттів
У 1797 році Гумбольдт покинув державну службу, щоб присвятити себе вивченню геодезичних, метеорологічних та геомагнітних систем вимірювань. А ще через 2 роки, отримавши дозвіл іспанського короля, вирушив у грандіозну експедицію країнами Центральної та Південної Америки – регіони, куди іноземцям в’їзд заборонили. Протягом 5 років Гумбольдт подолав понад 1000 кілометрів пішки, верхи та навіть у пирозі, стикаючись із неймовірними труднощами та наражаючись на смертельну небезпеку. Вижив після удару електричного вугра та отрути кураре, підіймався на вулкан Чимборасо без спеціального спорядження. Не дивно, що саме Гумбольдта згодом визнали другим великим відкривачем Америки після Колумба.
Разом із Жаном-Батистом Бонпланом дослідник повернувся на батьківщину з величезною кількістю матеріалів. Крім колекції 1000 нових рослин, колеги зафіксували точну довготу й широту багатьох важливих об’єктів, виміряли компоненти геомагнітного поля Землі, провели щоденні спостереження за температурою та барометричним тиском, а також зібрали статистичні дані про соціально-економічні умови Мексики. Щоразу, коли опинявся у великих містах, Гумбольдт надсилав звіти та копії колекцій французьким вченим та своєму братові Вільгельму, який став відомим філологом. Проте через континентальну блокаду британських кораблів більша частина пошти не дійшла до адресатів.
Від тропіків до сибірських пустель
Через 30 років після південноамериканської експедиції Гумбольдт отримав нагоду відвідати Сибір. За запрошенням російського міністра фінансів графа Єгора Канкріна він прибув на золоті та платинові копальні на Уралі як радник уряду з питань техніки та організації видобутку корисних копалин. Вчений пообіцяв утримуватися від будь-яких коментарів щодо політичної ситуації у країні, що з його боку було великою поступкою, бо деспотизм царського режиму він ненавидів. Хоча експедиція й тривала лише одне літо, вона сильно відрізнялася від південноамериканської.
Як гостя царя Гумбольдта супроводжували два молодих вчених та офіційна охорона. Однак виснажливі урочистості при імператорському дворі та у будинках губернаторів, подорожі каретами аж до Алтайських гір і китайського кордону не пригасили його запал. Вчений зібрав дуже цінний матеріал. Географічні, геологічні та метеорологічні спостереження, особливо щодо Центральної Азії, мали величезне значення для західного світу, адже ці території тоді залишалися майже невідомими для Європи.
Магнітні бурі, електричні вугри та передбачення екологічної кризи
Ще до поїздки до Росії Гумбольдт активно досліджував явище, яке вперше привернуло його увагу ще під час подорожі Південною Америкою – раптові коливання земної осі та магнітні бурі. Разом із помічниками проводив спостереження за рухом магнітометра у тихому садовому павільйоні у Берліні. Дослідника цікавило, мають ці магнітні бурі земне чи позаземне походження, але він розумів, що тут вже потрібна всесвітня мережа магнітних обсерваторій.
У створенні нової галузі Гумбольдту допомагав німецький математик Карл-Фрідріх Гаусс, який почав організовувати одночасні вимірювання магнітного поля у кількох обсерваторіях Німеччини, Англії та Швеції. У 1836 році Гумбольдт звернувся до Королівського товариства у Лондоні з пропозицією створити додаткові станції у британських колоніях за кордоном. Результатом зусиль стали обсерваторії у Канаді, Південній Африці, Австралії та Новій Зеландії, а також спорядження антарктичної експедиції.
Взаємопов’язаний світ
Гумбольдт першим у світі звернув увагу на фундаментальну взаємопов’язаність усіх природних явищ. Він досліджував природу з науковою точністю, шукав закономірності й робив висновки, які можна назвати пророчими. Захоплення природою супроводжувалося глибоким усвідомленням її вразливості. Спостерігаючи, як іспанські колонізатори експлуатували природні ресурси заради економічної вигоди, вчений підкреслював, що людське втручання порушує встановлений природний порядок.
Попереджаючи про згубні наслідки таких дій, Гумбольдт став справжнім провісником екологічного мислення та одним із провісників екологічної свідомості. Цей вчений розробив власну мережу зв’язків. Знаючи кілька мов, невтомно листувався з науковцями, філософами та політиками усього світу, ділився відкриттями, організовував наукові проєкти. У Росії завдяки його зусиллям сформувалася мережа метеорологічних станцій, де спостерігали за погодою у різних куточках імперії.
Багатогранний талант
У Берліні лекції Гумбольдта перетворювалися на значущі події. Для аристократів потрапити до кола слухачів означало підкреслити власну освіченість і належність до еліти. Гумбольдт мав рідкісний талант: вмів розповідати про складне так, що наука оживала й захоплювала. Водночас він тонко відчував силу друкованого слова. Документуючи свої подорожі для наукових праць, надсилав до газет короткі замальовки з яскравими деталями. Саме ці публікації зробили ім’я Гумбольдта широко відомим у світі та розбудили цікавість до науки у молодих дослідників.
50 000 листів і всесвіт у чотирьох томах
Останні 25 років життя Гумбольдт присвятив написанню “Космосу” – однієї з найамбітніших наукових праць усіх часів. За його життя вийшло 4 томи, де він просто й зрозуміло пояснював будову Всесвіту, передаючи водночас власне захоплення природою. Гумбольдт наполегливо працював над логікою викладу, приборкуючи свою схильність до розлогих відступів. Його зусилля не були марними: книга здобула шалений успіх і була перекладена майже всіма європейськими мовами.
На 90-му році життя, майже без сил, Гумбольдт продовжував працювати над п’ятим томом “Космосу”. Його пам’ять і розум залишалися ясними до останнього дня, за все своє життя дослідник написав близько 50 000 листів. Гумбольдт допомагав молодим вченим, нагадуючи світу, що наука потребує підтримки. У XXI столітті цю справу продовжив фонд “Alexander von Humboldt Stiftung”, який підтримує талановиту молодь і створює міжнародну мережу контактів.
Спадок, який живе у століттях
Гумбольдт пішов у засвіти на 90-му році життя, працюючи над п’ятим томом “Космосу”. Його смерть стала величезною втратою для всього наукового світу. Вченого поховали у фамільному склепі палацового парку Тегель у Берліні, де згодом упокоїли його брата Вільгельма, який надавав науковцю всебічну підтримку. Цей палац, до речі, зберігся до XXI століття, там мешкають нащадки родини, а частина будівлі перетворена на музей.
Внесок видатного вченого належно вшанували у науковому світі. Ім’я Гумбольдта має один із провідних вишів країни – берлінський університет (Humboldt-Universität zu Berlin), який брати допомагали заснувати. У Гамбурзі приймає учнів гімназія Олександра фон Гумбольдта, У Бремені вже не один рік стоїть на вічній стоянці корабель, названий у 1988 році на честь цього вченого. Є у столиці Німеччини й вулиця Олександра Гумбольдта. А ще це ім’я здобули різні природні об’єкти та суб’єкти. Пінгвіни Перу, яких Гумбольдт відкрив у Латинській Америці, гладконосі кажани, десятки рослин, серед яких каліфорнійська лілія, рідкісний мінерал гумбольдтин, течія у Тихому океані, льодовик у Гренландії, гора у Росії і навіть ціле море – всі вони нагадують про людину, яка вміла бачити світ у всій його дивовижній цілісності.
Джерела: