У Берліні діє понад 170 музеїв, і серед них особливе місце посідає Музей природознавства Берліна (Museum für Naturkunde Berlin) – один із найвідоміших природничих музеїв світу. Там можна побачити найбільшого у світі гігантського динозавра Жирафатитана (Giraffatitan) заввишки понад 13 метрів. Справжньою перлиною колекції є відомий археоптерикс, що поєднує риси динозавра та птаха. Музей налічує понад 30 мільйонами експонатів: від мінералів та скам’янілостей до рідкісних зразків тварин. Крім того, відвідувачів приваблюють сучасні інтерактивні виставки, які дозволяють зануритися у світ еволюції та біорізноманіття. Це місце однаково цікаве і дітям, і дорослим, адже там наука перетворюється на захопливу подорож у часі. Далі на berlinname.eu.
Перші “скарби” та великі амбіції
Берлінський музей природознавства відкрився у 1810 році в аудиторії Берлінського університету імені Гумбольдта (Humboldt-Universität zu Berlin), де на полицях стояли скриньки з мінералами, гербарії у дерев’яних рамках і кілька опудал тварин. Це була ідея реформатора освіти Вільгельма фон Гумбольдта, який вважав, що студенти мають вивчати науку не лише за підручниками. Разом із братом – відомим мандрівником Александром – наполіг на створенні колекцій, які б показували всю красу та різноманіття природи. Перші експонати були суто навчальними: шматки гірських порід, засушені рослини, пташині крила й черепи тварин. Але саме з цих скромних “скарбів” виросла майбутня легенда історії Берліну.
Колекції не обмежилися лише університетськими закупівлями. Прусська держава щедро виділяла гроші на розвиток науки. А ще до зібрання долучалися заможні колекціонери та мандрівники: дарували рідкісні кристали з саксонських копалень, гербарії з Альп, мореплавці привозили екзотичних птахів та комах. Все це розташовували у скарбниці знань, яка щодня зростала й дивувала відвідувачів. Музей народився у поєднанні державних амбіцій та людської пристрасті до відкриттів, що й зробило його унікальним.
Ідея, яка народила легенду
З роками колекції збільшувалися. Прусські правителі охоче підтримували наукові експедиції, а Берлін ставав дедалі важливішим науковим центром. Мандрівники поверталися з усіх країн світу з дивовижними знахідками. На початку XIX століття організатори музею зрозуміли, що для всіх експонатів замало тільки університетських приміщень. Тоді виникла ідея збудувати справжній “палац природи”. Архітектор Август Тідеманн отримав завдання спроєктувати будівлю, яка б не лише вміщувала всі експонати, а й стала центром науки. Так у 1889 році на Інваліденштрасе (Invalidenstraße) відкрився новий Музей природи, берлінська архітектура вражала: величний, із просторами, розрахованими навіть на гігантські викопні скелети. Це стало видатною подією для Берліну, адже з’явився заклад, який міг конкурувати з провідними музеями Європи.
Саме у цей час розпочалися експедиції до Східної Африки, які прославили музей на весь світ. У 1909 році німецькі дослідники у Танзанії натрапили на кістки неймовірно великого динозавра. Пізніше його назвали Жирафатитаном, саме він став найбільшою гордістю закладу. Коли у залах зібрали скелет, висота перевищила 13 метрів – більше, ніж п’ятиповерховий будинок. Відвідувачі були у захваті: перед ними постав справжній гігант, який ходив по Землі понад 150 мільйонів років тому.
Берлінська скарбниця природи
Але до Берлінського музею природознавства люди приходили подивитися не лише на динозавра. Там зберігалися й інші унікальні знахідки, які допомагали відтворити картину еволюції, мінерали, що демонстрували багатство надр Землі. Відвідувачі початку XX століття відзначали: музей нагадує машину часу, яка дозволяє мандрувати на мільйони років назад.
На жаль, Друга світова війна ледь не знищила всі надбання. Бомбардування пошкодили будівлю, пожежі зруйнували частину фондів. Проте завдяки самовідданості працівників, найцінніше вдалося врятувати. Ящики з експонатами вивозили з міста, залишали у сховищах, щоб зберегти для майбутніх поколінь. Коли у травні 1945 року у Берліні запанував мир, музей на Інваліденштрасе нагадував руїну. Стіни були пробиті снарядами, дах частково згорів, а у багатьох залах залишилися лише купи попелу замість експонатів. Але навіть у цьому хаосі знайшлися люди, які не дозволили “храму природи” зникнути.
Врятувати скарби
За роботу взявся директор музею Вільгельм Штернберг, який вірив, що навіть у розділеній і зруйнованій країні наука мусить жити. Разом із невеликою командою співробітників збирав музей зі скалків: розшукував у сховищах ящики з евакуйованими кістками тварин, витягував із підвалів обгорілі колекції мінералів, лагодив вцілілі зали, щоб відкрити їх для відвідувачів. Однак врятувати експонати було лише половиною справи. У післявоєнному Берліні не вистачало всього – від цегли до паперу, не кажучи вже про гроші на реставрацію.
Порятунок прийшов, звідки не чекали. Представники нової влади, які прагнули довести, що культура та наука у НДР не поступаються Західному Берліну, дали кошти. Фінансування виділяли з державного бюджету, хоча й з величезними труднощами. Допомагали й міжнародні колеги: польські та радянські музеї передавали дублікати скам’янілостей, щоб заповнити прогалини у втрачених колекціях. Співробітники працювали ще й як археологи – розчищали завали, реставрували уламки, складали експозиції так, щоб музей виглядав живим.
Наука серед буденності
Керівники музею, серед яких варто згадати й директора Карла-Гайнца Шмідта, котрий керував закладом у 1950-х роках, робили все, щоб не залишився музей руїн. Організовували виставки навіть у напівзруйнованих залах, запрошували школярів і студентів, аби довести: наука витримає будь-які катастрофи. Так із попелу війни музей виріс знову – не лише як сховище кісток і мінералів, а як символ відродження та людської затятості.
За часів НДР Музей природи у Берліні перетворився на справжню наукову арену для школярів і студентів. Діти приходили, як у дивовижний парк розваг: там можна було побачити величезні черепи мамонтів, тропічних метеликів, а іноді навіть потримати у руках рідкісні мінерали. Лекції та спеціальні покази не обмежувалися сухими фактами, фахівці музею вчили школярів та студентів розуміти природу, розповідали про розвиток науки, демонстрували живі експерименти. Музей став острівцем захоплення у буденності, і навіть у складні роки дарував можливість хоча б на кілька годин поринути у світ відкриттів, де кожен експонат розповідав свою цікаву історію.
З падінням Берлінської стіни і возз’єднанням Німеччини Музей природи у Берліні отримав новий шанс. Держава виділила чималі кошти на відновлення та модернізацію, а зали поступово перетворилися на інтерактивний простір. Старі скелети динозаврів і мамонтів стояли поруч із сучасними мультимедійними стендами, а у лабораторіях працювали провідні вчені світу, які не лише досліджували еволюцію, а й створювали цифрові моделі скам’янілостей. У 2007 році музей отримав статус Інституту Лейбніца з досліджень еволюції та біорізноманіття (Leibniz-Institut für Evolutions- und Biodiversitätsforschung). Це офіційно підтвердило авторитет закладу як міжнародного наукового центру.
Там, де динозаври зустрічають науку
Сучасний Берлінський музей природознавства – місце, де минуле й майбутнє зустрічаються в одному просторі. Величезні скелети динозаврів, мамонтів і рідкісні археоптерикси стоять поруч із сучасними інтерактивними експонатами. Діти натискають кнопки й оживляють моделі, дорослі з захопленням спостерігають за “живими” скелетами, а науковці працюють над дослідженнями, які можуть змінити уявлення про світ. Кожна зала – маленька історія допитливості, жаги до знань та любові до природи, які дбайливо зберігають протягом століть. А придбати квитки до Музею природи Берліна можуть всі охочі на сайті онлайн.
Джерела: