Сміттєспалювальний завод Шенеберг був першим заводом зі спалювання промислових відходів на території сучасного Берліна. Він був створений у 1921 році для берлінського району Шенеберг, який був зареєстрований лише роком раніше і все ще мав власну районну компанію з утилізації відходів. Більш докладно про це читайте на berlinname.eu.

Завод з утилізації

На відміну від інших районів, у Шенеберзі не вивозили сміття за межі міста, а намагалися утилізувати його саме тут. На краю колишньої житлової забудови на Rote Insel було побудовано спецкомплекс, якраз у місці де Ringbahn перетинає Königsweg. Мюнхенська компанія “Vesuvio AG” запропонувала  кілька сучасних рішень з утилізації відходів. Причому одне за одним, але жодне з них не змогло зарекомендувати себе, як прогресивне в довгостроковій перспективі.

Загалом, перші спроби спалювання сміття в Берліні відбулися ще на кінці ХІХ століття. Однак ці проєкти, які носили зазвичай експериментальний характер, ніколи не працювали в тривалій перспективі. В районі Шенеберг, все відбулось навпаки, тут спочатку побудували об’єкт промислового масштабу, не провівши його випробувань. Це мало допомогти заощадити кошти. Й дійсно, процес зекономив транспортні маршрути, зменшив обсяги відходів, а також дозволив використовувати відходи в енергетичних цілях. Однак система ніколи не працювала, як було обіцяно, доводилося зупиняти її знову і знову, і навіть коли вона працювала, результати не відповідали бажанням клієнта. 

Теплотворна здатність сміття

Найдовший період, протягом якого сміттєспалювальний завод Шенеберг працював безперервно, становив пів року з жовтня 1923 року по березень 1924. Загалом завод почав працювати в жовтні 1921 року і допрацював, якраз до березня 1924. Але за ці майже 2,5 роки він фактично працював лише 279 днів, а решту часу його, або  перебудовували або ремонтували.

Численні помилки проєктування системи, яка спочатку не була розроблена для спалювання побутових відходів, стали проблемою. Іншою специфічною проблемою для Берліна стала низька теплотворна здатність берлінських побутових відходів. Деревне вугілля, яке в основному використовувалося для опалювання в Берліні, було використано майже повністю, так що, на відміну від кам’яного вугілля, воно більше не доставляло жодних горючих речовин у побутові відходи. Наприклад, у той час теплотворна здатність лондонського сміття становила 2900 кал/кг, тоді як калорійність берлінського сміття була лише 1000 кал/кг. Додавання справжнього вугілля та використання великих вентиляторів для кращого спалювання означало, що більша частина вугільного пилу видувалася безпосередньо з димоходу, і вся територія навколо заводу була покрита шаром цього пилу. 

Вовна та ДСП

Саме тому з 1925 року на заводі більше не спалювали відходи, а замість цього виробляли вовняні відходи за технологією берлінського інженера Курта Герсона. Його компанія, “Schöneberger Müllindustrie AG”, була заснована в 1923 році. 

Експеримент зі сміттєвою вовною тривав лише кілька років. Слід зауважити, що хоча місце заводу залишилося незмінним, його використання багато разів змінювалося. Поки компанія не була розпущена в 1931 році, і її задачі взяла на себе Berliner Müllabfahrt-Aktiengesellschaft. 

Такий факт: у 1930-х роках члени НСДАП робили тут зі сміття ДВП. Вплив виробничого процесу на навколишнє середовище значно збільшився порівняно з часами спалювання сміття. 

Пізніше на цій території, на розі вулиці Naumannstraße, з’явився центр перероблювання, яким керує берлінська міська клінінгова компанія. Вона знаходиться якраз навпроти головного входу до станції міжміського сполучення Berlin Südkreuz.