James-Simon-Park

James-Simon-Park — 1,2 гектара берега Шпре, названі на честь людини, яка подарувала Нефертіті

James-Simon-Park — це, строго кажучи, не парк, а прибережна зелена зона площею 1,2 гектара в берлінському Мітте: газонна тераса між арками міської залізниці й Шпре, навпроти Музейного острова. Улітку це одне з найгустіше заселених місць зустрічей центру, узимку — тиха коротка дорога вздовж води. Свою назву зона має від 2007 року — на честь Джеймса Симона, єврейського комерсанта, чиї дарунки складають чималу частину того, що видно з газону на протилежному березі.

Родзинки

• Вид на Музейний острів — Боде-музей і будівлі об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО лежать просто навпроти, через воду.
• Газонна тераса біля води — трав’яні майданчики майже до самої Шпре, без огорожі й без квитка.
• Місце цирку Буша — саме тут із 1895 до 1937 року стояла одна з найбільших циркових споруд Європи на 4300 місць.
• Революційна історія — 10 листопада 1918 року на цьому місці засідали загальні збори берлінських рад робітників і солдатів.
• Джеймс Симон — меценат, який фінансував розкопки, де знайшли Нефертіті, і подарував бюст берлінським музеям.
• Вулична музика — теплими вечорами музиканти грають під залізничними арками й на набережній.

Що всередині

Вузька відкрита зелена смуга, уся цінність якої — у розташуванні: жодних садів чи атракціонів, лише газон, дерева й річка.

• Широкі трав’яні майданчики для сидіння, лежання й пікніків.
• Прибережна доріжка вздовж Шпре зі східчастими сидіннями до самої води.
• Групи дерев, які в розпал літа дають єдину тінь.
• Відкритий вид через річку на Боде-музей і купольний силует Музейного острова.
• Арки міської залізниці як північна межа — за ними починається Monbijoupark, до якого ця ділянка початково належала.
• Причали прогулянкових суден у безпосередній близькості.

Чим зайнятися і для кого

• Тим, хто шукає перепочинку — засмагати й нічого не робити на тлі об’єкта Світової спадщини.
• Культурним туристам — найочевидніша пауза між двома музеями на острові.
• Парам — захід сонця над Шпре, а погляд угору за течією потрапляє саме туди, куди треба.
• Фотографам — Боде-музей із боку води, без штовханини на мосту.
• Компаніям друзів — пікнік і вулична музика теплими вечорами.
• Тим, кому цікава історія — непримітний газон, на якому нашарувалися два дуже різні розділи берлінського минулого.

Як дістатися і практичне

Зона розташована в окрузі Мітте. Від станції S-Bahn Hackescher Markt — дві хвилини пішки; там само зупиняються трамваї M1, M4, M5 і M6, а від Музейного острова шлях веде просто вздовж берега. Доступ вільний і цілодобовий. Харчування в самій зоні відсутнє, зате навколо його вдосталь. На перепочинок вистачить однієї-двох годин. У теплі вихідні майданчик заповнений щільно; сміття забирайте із собою або складайте в установлені контейнери.

Коли відвідати

Найкраще тут теплими літніми вечорами, коли сонце стоїть над Шпре, а газон зайнятий повністю. Хто шукає спокою, приходить зранку або в будній день — тоді берег належить пішоходам і відвідувачам музеїв. Восени та взимку зона майже порожня, а вид на Музейний острів найширший завдяки голим деревам. Пообіднє сонце дістає до північного берега пізно, і в розпал літа це радше плюс.

Цікаво знати

Саме на цій ділянці з 1895 до 1937 року стояла капітальна споруда цирку Буша за проєктом бюро Blumberg & Schreiber: кругла будівля на 4300 місць на трикутній ділянці, знаменита тим, що воду зі Шпре можна було подавати просто на арену — для водних пантомім великого масштабу. 1908 року тут виступав Гаррі Гудіні. 10 листопада 1918 року в цьому цирку зібралися близько 3000 делегатів берлінських рад робітників і солдатів і затвердили Раду народних уповноважених; саме тут Листопадова революція дістала свій уряд. 1937 року будівлю знесли заради випрямлення проїзду й розширення сусіднього кварталу. Безіменну повоєнну зелену смугу перепланували у 2000-х і 23 травня 2007 року, у 75-ту річницю смерті, назвали на честь Джеймса Симона. Симон (1851–1932) був берлінським торговцем бавовною і співзасновником Німецького східного товариства; він фінансував розкопки в Тель-ель-Амарні, де 6 грудня 1912 року знайшли бюст Нефертіті, і 1920 року подарував його разом з усією амарнською колекцією берлінським музеям. Йому ж завдячують воротами Іштар і Процесійною дорогою з Вавилону та понад 600 творами доби Ренесансу. За націонал-соціалізму єврейського мецената викреслили з публічної пам’яті; повернули його назва цієї зони й відкрита 2019 року Галерея Джеймса Симона.

Поради відвідувачу

• Беріть плед і харчі — у самій зоні харчування немає.
• На захід сонця обирайте місце на східчастих сидіннях просто біля води.
• Поєднуйте з музеєм на острові: дорога туди займає кілька хвилин.
• Гриль заборонений, а спекотними вечорами контейнери для сміття заповнюються швидко.
• Під залізничними арками одразу починається Monbijoupark із пляжним баром, театром просто неба й дитячим басейном.

Питання й відповіді

Чи платний вхід? Ні, зона вільно доступна будь-коли.

Це справжній парк? Радше прибережна зелена зона: 1,2 гектара газону й доріжок, без садів і атракціонів.

Чому вона зветься James-Simon-Park? На честь мецената Джеймса Симона; назву присвоїли 23 травня 2007 року, у 75-ту річницю його смерті.

Який стосунок Джеймс Симон має до Нефертіті? Він фінансував розкопки в Тель-ель-Амарні, де 1912 року знайшли бюст, і 1920-го подарував його берлінським музеям.

Що стояло тут раніше? Із 1895 до 1937 року — цирк Буша на 4300 місць, у якому 1918-го засідали берлінські ради робітників і солдатів.

Це те саме, що Галерея Джеймса Симона? Ні. Галерея — вхідна будівля Музейного острова, відкрита 2019 року; зелена зона лежить на протилежному березі.

Як дістатися? Електричкою або трамваєм до Hackescher Markt, далі дві хвилини пішки.

Коли тут найтихіше? Уранці в будні, а також восени та взимку.